Чужина,розкинула крила,
Як птаха зваблива...
Багато охочих старались піймать твої крила,
Злетіти з тобою в ті мрії,куди ти манила...
Спішили зловити чужини розкішнії крила,
Блискучим,зеленим пером, що так щиро манила.
Спішили,обжиті роками місця залишали,
У розпачі сльози батьки їм у слід витирали.
Гонимі,як вітром,бажанням серця ти обрала,
Над ними,немов хижий коршун,кружляла.
Та злого у тобі нічого вони не вбачали,
Із радістю в серці до тебе вони прямували.
Чужина...Гонимі за кращим бажанням,
Наповнились душі болючим скитанням.
Досхочу напились гіркої розлуки,
В мозолях грубіли натрудженні руки.
Чужина...Батьками залишені діти,
Вянуть в їхніх серденьках довіра і віра,як квіти.
Чужина...До болю підрізані крила,
Не одно ти мрій і бажань всіх лишила.
Хто скаже ту правду,що ниє до нині,
Як сум огортає думками в далекій чужині?
В далеких країнах, в скитаннях,змудрілі родини,
Слова повторяють у смутку щоднини.
Не можна забути той край, де мати тебе народила,
Забути, як квітне і пахне весною калина.
Не можна забути вечірню молитву з батьками,
Так хочеться,хоч би на мить,пробігтись курними шляхами.
Хоч за життя, землі самої край ти осягнеш,
Від долі,ти, своєї нiкуди не утечеш.
Згодися там,де Бог тебе посіяв,
Що б ти себе бажаннями порожними не обнадіяв.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Крик души : Домашние войны... - Сергей Сгибнев Сколько бы ни исследовали мы причины распада семей, во всем и всегда видим попытки сторон (как жены, так и мужа) обелить себя и обвинить, теперь уже соперника, в ответственности за совершившееся. И каждый считает свою ситуацию уникальной… Что, мол, только у них это случилось, и по вине противоположной стороны. Но как же прав был Екклесиаст, сказавший еще три с половиной тысячи лет назад:
- Что было, то и будет; и что делалось, то и будет делаться, и нет ничего нового под солнцем.
Бывает нечто, о чем говорят: "смотри, вот это новое"; но [это] было уже в веках, бывших прежде нас. Нет памяти о прежнем; да и о том, что будет, не останется памяти у тех, которые будут после (Еккл.1:9-11).
Святитель Иоанн Златоуст жил и трудился во славу Господа нашего на исходе ТРЕТЬЕГО века. 1600 лет прошло с тех пор, как услышали люди его проникновенные, пропитанные истиной Святого Духа слова.
Прочтем же еще раз размышления великого мужа силы и славы Господней. Не о сегодняшнем ли дне сказано? Не к нам ли – сегодняшним, обращение?
