Когда я к Богу обратился
Из злой безбожной темноты,
Тогда я с Ним в объятьях слился,
В неразличеньи "я" и "Ты".
Он мною был, Творец Вселенной,
А я, как помню, вдруг стал Им.
Как муравей, я на колени
К Нему заполз и стал большим.
И думал, я - такой в реале,
Красивый и большой, как Бог.
Тогда Он, видимо, в печали
Меня оставил на часок.
Потом на два, потом на восемь,
А после и совсем пропал.
Минуло лето, даже осень,
Его все нет, хоть я и звал.
И стал я забывать о Боге,
И погрузился в темноту.
И стали мне тяжки дороги,
Все не сливаясь в ту одну.
А когда стал, как прежде, малым,
По сути став самим собой,
Я начал собирать кораллы
Его следов. Своей рукой
Я гладил безответный мрамор,
Вдыхал я выдыханья роз.
С алтарных свеч безлюдных храмов
Я собирал янтарный воск.
Я начал примечать в природе
Его незримые черты,
Вот здесь Он был, и там был вроде,
Везде вокруг Его следы.
Его отсвет ловил я в лицах
Всех окружающих меня.
Когда смотрел я на синицу,
То видел в ней я журавля.
Я вырастал из своей клетки
И простирался я окрест,
На дереве растут так ветки,
Из шишки вырастает лес.
И простирался я несмело
К седым и грозным облакам.
И стало тесным мое тело,
Преобразовываясь в Храм.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
